Патон Борис Євгенович (1918) Видатний учений у галузі зварювання, металургії і технології металів, організатор науки, державний і громадський діяч. Президент Національної академії наук України (з 1962) та Міжнародної асоціації академій наук (з 1993), директор Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона НАН України (з 1953). Академік НАН України (1958), іноземний член академій наук ряду країн. Лауреат Ленінської (1957) і Сталінської (Державної) премій (1950), Державної премії України в галузі науки і техніки (2004), Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1968), двічі Герой Соціалістичної Праці (1969, 1978), Герой України (1998).
Народився 27 листопада 1918 року в м. Києві у родині основоположника вітчизняної школи зварювання металів Є. О. Патона. У 1941 році закінчив Київський індустріальний інститут (тепер Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут"). У 1941-1942 роках за направленням вузу працював інженером електротехнічної лабораторії заводу "Красное Сормово" в м. Горькому (тепер Нижній Новгород). З 1942 р. його діяльність пов'язана з академічним Інститутом електрозварювання, що був евакуйований з Києва в Нижній Тагіл. Тут він взяв активну участь у розробці та впровадженні в екстремальних умовах військового часу легендарної технологічної іновації — автоматичного зварювання броні танка Т-34 — найкращого середнього танка Другої світової війни. Після повернення Інституту в м. Київ Борис Євгенович у 1945 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук на тему "Аналіз роботи зварних головок та способів їх живлення при зварюванні під флюсом", а в 1952 р. — докторську дисертацію на тему "Дослідження умов стійкості горіння зварювальної дуги та її регулювання". З 1953 р. він очолює Інститут електрозварювання, що виріс у потужний науково-технічний комплекс, до структури якого входять науково-дослідний інститут, конструкторсько-технологічні й експериментальні підрозділи, три дослідні заводи, а також інноваційні організації, науково-інженерні й атестаційний центри.
Під керівництвом Б. Є. Патона і за його особистою участю в Інституті проведено глибокі дослідження й отримано великі результати в розробці прогресивних технологій нероз'ємного з'єднання й обробки металів і неметалів у різних умовах і середовищах. До них належать зварювання і наплавлення під флюсом, зварювання в захисних газах суцільним і порошковим дротом, електрошлакове зварювання, стикове зварювання оплавленням, газотермічне напилювання, променеві технології та інші процеси. Фундаментальні дослідження Б. Є. Патона і його учнів щодо взаємодії зварювальних джерел нагрівання з розплавленим металом заклали основу для створення нової галузі металургії – спеціальної електрометалургії. Завдяки їй стало можливим лиття особливо чистих спеціальних сталей і сплавів, кольорових металів, одержання унікальних композиційних матеріалів. Відкрилися перспективи для створення новітніх конструкційних і функціональних матеріалів XXI століття. Борис Євгенович уніс великий вклад у створення нових типів зварних конструкцій, індустріальних способів зварювання магістральних трубопроводів, великогабаритних резервуарів для зберігання нафти, кожухів доменних печей, висотних баштових конструкцій. Академік Б. Є. Патон першим почав і розвинув дослідження з використання зварювальних процесів у космічній технології, виконаних космонавтами при орбітальних польотах кораблів і в умовах відкритого космосу. Він визнаний лідер у цій галузі.
В останнє десятиліття у коло наукових інтересів Патона-вченого увійшла проблема пошуку оригінальних медичних технологій і розробка унікальних зразків медичної техніки й інструментів. Під його керівництвом співробітники Інституту і вчені-медики створили новий спосіб з'єднання (зварювання) м'яких тканин людини і тварин, що широко використовується нині в хірургічній практиці. Понад 40 років Б. Є. Патон є президентом Національної академії наук України, яка під його керівництвом перетворилася на один з найбільших наукових центрів Східної Європи, широко відомий в усьому світі. Вона відігравала й відіграє важливу роль у житті суспільства і держави, у прогресі науки й освіти, у зміцненні обороноздатності і розвитку народного господарства України. З самого початку найважливішим напрямом організаторської діяльності Патона-президента став всемірний розвиток фундаментальних досліджень і створення на їхній основі новітніх технологій для широкого промислового застосування, орієнтування академічних інститутів на цей шлях. Постійну увагу Борис Євгенович приділяв комплексності і пріоритетності наукового пошуку з найважливіших проблем природничих, технічних і соціогуманітарних наук. Ініціатива Б. Є. Патона максимально залучити наукові установи до вирішення виробничих і екологічних проблем на місцях проявилася в організації 7 академічних регіональних наукових центрів, що охоплюють всі області України.
... Читать дальше »
Леонид Ильич Брежнев (1906-1982) Советский государственный и политический деятель, 1-й (1964-1966) и генеральный (1966-1982) секретарь ЦК КПСС, председатель Президиума ВС СССР (1960-1964, 1977-1982), Маршал Советского Союза (1976), Герой Социалистического Труда (1961), Герой Советского Союза (1966, 1976, 1978, 1981). В Великую Отечественную войну на политработе в Советской Армии. С 1946 1-й секретарь Запорожского, Днепропетровского обкомов КП(б) Украины. В 1950-1952 1-й секретарь ЦК КП(б) Молдавии. С 1953 заместитель начальника Главного политуправления Советской Армии и ВМФ. В 1954-56 2-й секретарь, 1-й секретарь ЦК КП Казахстана. В 1952-53, 1956-60, 1960-64 секретарь ЦК КПСС, председатель Совета обороны СССР. Один из основных организаторов смещения Никиты Сергеевича Хрущева (1964). В период пребывания Брежнева на посту генерального секретаря в стране возобладали консервативные тенденции, нарастали негативные процессы в экономике, социальной и духовной сферах жизни общества, предпринята интервенция в Чехословакию (1968), введены советские войска в Афганистан (1979).
Партийная карьера Брежнева Леонид Ильич Брежнев родился 19 декабря (6 декабря по старому стилю) 1906 года, в селе Каменское (ныне г. Днепродзержинск), в Украине. Он был родом из семьи рабочего. С 1921 работал на Курском маслобойном заводе. Окончил Курский землеустроительный техникум (1927) и Днепродзержинский металлургический институт (1935). Работал заместителем председателя Бисерского райисполкома Свердловской области (1929-1930), директором металлургического техникума в Днепродзержинске (1936-1937). Член КПСС с 1931 года. В 1935-1936 служил в армии. С 1938 заведующий отделом Днепропетровского обкома компартии Украины, с 1939 — секретарь обкома. В годы войны 1941-1945 годов Леонид Брежнев был заместителем начальника политуправления Южного фронта, с 1943 — начальником политотдела 18-й армии. С 1945 — начальник политуправления 4-го Украинского фронта. Закончил войну в звании генерал-майора, присвоенного ему в 1943. В 1946-1950 первый секретарь Запорожского, затем Днепропетровского обкомов. С 1950 первый секретарь Молдавии. На 19 съезде партии (1952) по рекомендации Сталина Брежнев был избран секретарем ЦК и кандидатом в члены президиума ЦК партии. В 1953-1954 заместитель начальника Главного политического управления Советской Армии и Военно-морского флота. В 1954 по предложению Н. С. Хрущева Брежнев был переведен в Казахстан, где сначала работал вторым, а с 1955 — первым секретарем компартии республики. С 1957 член президиума и секретарь ЦК КПСС. Как лицо, пользующееся полным доверием Хрущева, в 1960 он был назначен председателем Президиума Верховного Совета СССР.
Приход Леонида Брежнева к власти В 1964 году Леонид Брежнев возглавлял заговор против Хрущева, после смещения которого занял пост первого секретаря ЦК КПСС. Он был наделен инстинктом власти: в ходе аппаратной борьбы за власть и влияние в партии он своевременно устранял своих явных и потенциальных противников (например Александра Николаевича Шелепина, Николая Викторовича Подгорного), расставляя на ключевые посты лично преданных ему людей (Юрия Владимировича Андропова, Николая Александровича Тихонова, Николая Анисимовича Щелокова, Константина Устиновича Черненко, Семёна Кузьмича Цвигуна). К началу 1970-х годов партийный аппарат поверил в Брежнева, рассматривая его как своего ставленника и защитника системы. Всесильная партийная номенклатура отвергала любые реформы, стремилась сохранить режим, обеспечивающий ей власть, стабильность и широкие привилегии.
Период застоя Для стиля правления Леонида Ильича Брежнева был характерен консерватизм. Он не обладал ни политической волей, ни видением перспектив развития страны. В экономике проявлялись тенденции стагнации, которые в 1970-х годах компенсировались благоприятной для СССР внешнеэкономической конъюнктурой. Львиную долю ресурсов поглощал военно-промышленный комплекс (ВПК) — область особой заботы Брежнева. При нем ВПК достиг своего апогея, что приносило ущерб развитию экономики в целом и усугубляло кризис. Экономические реформы 1960-х гг. были свернуты, темпы роста промышленности и сельского хозяйства резко снизились, научно-технический прогресс замедлился. Советский Союз все больше отставал в своем развитии от ведущих мировых держав. Политическая жизнь характеризовалась ростом бюрократического аппарата, усилением его произвола. В партийных и советских кругах (прежде всего в ближайшем окружении Брежнева) процветали злоупотребление служебным положением, казнокрадство, коррупция, очковтирательство. Вместе с тем органы госбезопасности усилили борьбу с инакомыслием. Брежнев лично одобрял репрессивные меры, направленные против активистов правозащитного движения в СССР.
В области внешней политики Л. Брежнев немало сделал для достижения политической разрядки в 1970-х гг. Были заключены американо-советские договоры об ограничении стратегических наступательных вооружений, которые, однако, не подкреплялись адекватными мерами доверия и контроля. Процесс разрядки был перечеркнут введением советских войск в Афганистан (1979) и другими агрессивными акциями СССР. В отношениях с социалистическими странами Леонид Ильич Брежнев стал инициатором доктрины «ограниченного суверенитета», предусматривающей акции устрашения вплоть до военного вторжения в те страны, которые пытались проводить независимую от СССР внутреннюю и внешнюю политику. В 1968 Брежнев дал согласие на оккупацию Чехословакии войсками стран Варшавского договора. В 1980 готовилась военная интервенция в Польшу.
... Читать дальше »
Хрущо́в Мики́та Сергі́йович (1894 - 1971) Перший секретар КПРС (1953–1964), Голова Ради Міністрів СРСР (1958–1964), Герой Радянського Союзу (1964), тричі Герой Соціалістичної Праці (1954, 1957, 1961), генерал-лейтенант (1943).
Майбутній радянський керівник Микита Сергійович Хрущов народився 5 (17) квітня 1894 р. у курської селі Калинівці, в селянській родині. "Я став працювати, як тільки почав ходити, - говорив він пізніше. - До 15 років я пас телят, потім пас корів у поміщиків ". 16-річний Микита став працювати слюсарем на шахті в Донбасі. Незабаром він вже добре опанував секрети слюсарного ремесла. Як він любив з гордістю згадувати, в ті роки йому платили 30 карбованців золотом. Для слюсаря це була чимала сума. На фронти світової війни гірників не закликали. Але після Жовтня 1917 р. в країні почалася інша, громадянська війна. У 1918 р. молодий шахтар вступив до загону Червоної гвардії і партію більшовиків. Сміливо бився з "білими" і через рік став комісаром. Повернувшись додому, він спочатку працював у керівництві рудника, потім перейшов на партійну роботу. Але до 1935 р., за його словами, все ще "возив і зберігав свій особистий інструмент. Як у всякого слюсаря, були там кронціркуль, літрометр, метр, керн, чертілка, угольнічкі різні. Я тоді не поривав ще подумки зв'язку зі своєю професією ". жовтня повністю змінив долю молодого робітника. Один з комісарів "громадянки", М. Хрущов належав до покоління переконаних, "ідейних" більшовиків. У 1923 р. він навіть ненадовго захопився "троцькістськими" ідеями, ніж трохи не зіпсував всю свою кар'єру. Це покоління майже повністю загинуло в кінці 30-х рр.. Однак М. Хрущова виділяло серед них дивовижне вміння відчувати дух часу. Він не тільки дотримувався вимог епохи, але часто йшов попереду. У 30-і рр.. це часом ставало питанням життя і смерті. При цьому М. Хрущов умів бути не холодним виконавцем, а вкладав у справу весь свій запал і відчуття. Ця сторона його особистості яскраво проявилася, зокрема, в 1929-1930 рр.. У цей час він навчався в Московській промисловій академії.
Тут він і зробив різкий "стрибок вгору" у своїй кар'єрі. Саме в цей час в партії почалася боротьба з "правим ухилом". Запідозреним в ухилі виносили стягнення, виключали їх з Промакадемії, з партії. Хрущов з захопленням очолив цю боротьбу. Цим він звернув на себе увагу глави столичних комуністів Лазаря Кагановича, який знав його і раніше. "Все вважали, що я дуже близький Кагановича. Так воно і було ", - писав пізніше Хрущов. Почався швидкий, прямо-таки запаморочливий зліт М. Хрущова. У 1931 р. він очолює райкоми в Москві. А через рік вже стає другим секретарем столичного обкому, "правою рукою" самого Л. Кагановича! У березні 1935 р. М. Хрущов продовжив свій стрімкий підйом вгору, очоливши Московську партійну організацію. Будучи керівником міста, М. Хрущов рішуче звільняв його від "мотлоху минулих століть ", як тоді говорили. Зникали багато старовинні споруди - наприклад, Сухарева вежа, Червоні ворота і т. п. Столиця набувала зовсім новий вигляд. Це повністю відповідало загальному духу часу: на місці "Москви золотоглавій" створити місто соціалізму. "Якось Хрущов доповів Сталіну про протести з приводу знесення старовинних будівель, - розповідав А. Аджубей. - Сталін задумався, а потім відповів: "А ви підривайте вночі "". У 1936-1937 рр.. по всій країні розгорнулася "боротьба з ворогами народу", послідували масові арешти "ідейних" більшовиків. М. Хрущов одним з перших відчув, як розвиваються події. Уже в січні 1936 р. він заявив в одній своїй промові: "Заарештовано тільки 308 чоловік; для нашої Московської організації - це мало". В іншому виступі він малював таку картину: "Сидить іноді людина, копошаться навколо нього вороги, мало не на ноги лізуть, а він не помічає, і пнеться, у мене, мовляв, в апараті чужинців немає. Це від глухоти, політичної сліпоти, від ідіотської хвороби - безпечності ".
У січні 1938 р. М. Хрущова послали на Україну керувати компартією республіки. "Боротьба з ворогами народу" в країні ще не вщухла. У червні А. Щербаков, один з ораторів на з'їзді компартії України, зберіг, "Справжній нещадний розгром ворогів народу на Україні почався після того, як ЦК прислав керувати більшовиками України товариша Хрущова. Тепер трудящі України можуть бути впевнені, що розгром агентури польських панів, німецьких баронів буде доведено до кінця ". Виступаючи на цьому з'їзді, Микита Сергійович нагадав слова Тараса Бульби про сина-зрадника: "Я тебе породив, я тебе і вб'ю!". Він додав: "І зараз ми не дамо дихати всяким Андрія-зрадникам. Вони будуть знищені, все до одного "(Оплески). У 1939 р. боротьба з" ворогами народу "в країні в основному завершилася. У лютому 1940 р. Микита Сергійович підводив їй підсумок: "Вороги у нас ще не передохли і не перепочити, поки існує капіталістичне оточення. Це треба пам'ятати. Ми на Україні здорово почистили ворогів. Але деякі ще залишилися. Вони почувають себе самотньо, бояться голову підняти, але вони є. Тому треба дивитися в обидва ". У Києві в 1941 р. М. Хрущов дізнався про початок війни з Німеччиною. Через кілька місяців німецькі війська зайняли місто. Як і в "громадянку", М. Хрущов воював "комісаром" - тільки вже не батальйону, а цілих фронтів. З Червоної армією він пройшов до Сталінграда, а потім назад до Києва. Тут і залишався до грудня 1949 Потім повернувся до Москви керувати столичної парторганізацією.
У березні 1953 р. помер Йосип Сталін. У день його смерті М. Хрущов розплакався. Він згадував: "Я дуже розхвилювався і заплакав. Я не міг стриматися. Щиро мені було шкода Сталіна, щиро я плакав за ним його смерть". Н. Хрущов на той час вважали занадто "простуватим і наївним", щоб побоюватися його впливу. Ймовірно, тому його і поставили на чолі партійного апарату. Тепер він був третьою людиною в керівництві після Георгія Маленкова та Лаврентія Берії. Більшість керівників вороже ставилися до чекістові Л. Берії і боялися його. Як і перш, М. Хрущов одним з перших усвідомив це загальне почуття і вирішив очолити змову проти Берії. У червні Л. Берію змістили з усіх посад і заарештували. Через декілька днів М. Хрущов розповідав про те, що сталося на пленумі ЦК. Один з учасників пленуму, письменник Костянтин Симонов, згадував: "Слово "Зловили" найбільш точно відповідає характеру розповіді Хрущова, його темпераменту і тому жагучому задоволення, з яким він розповів про все це нам. Хрущов у своїй промові не без урочистості говорив про те, за якого дурника вважав його Берія ". "Отримавши верх над Берія, - зауважив Олексій Аджубей, - Хрущов відразу виривався вперед, забезпечував собі пріоритетне положення. Після розстрілу Берія Хрущов навіть зовні дуже змінився ".
... Читать дальше »
Петр Ефимович Шелест (1908 - 1996) Советский партийный и государственный деятель. Член ВКП(б) с апреля 1928 года, член ЦК (1961—1976), член Политбюро (Президиума) ЦК (16.11.64 — 27.04.73, кандидат с 13.12.63). Депутат Верховного Совета СССР 5—8 созывов (1958—1974), член Президиума ВС СССР (1966—1972). Герой Социалистического Труда (1968).
Родился в семье крестьянина-бедняка, полного Георгиевского кавалера войны с турками Ефима Дмитриевича. Окончил земскую четырёхлетнюю школу (1913—1917). Батрачил, работал почтальоном, с 1922 года рабочим на железной дороге. Полностью облысел после перенесённой малярии. В октябре 1923 года вступил в комсомол. С 1926 года на комсомольской работе. В 1927—28 годах учился в Изюмской окружной одногодичной совпартийной школе. В 1928 году секретарь Боровского районного комитета комсомола Харьковского округа. В 1929 году месяц на учёбе во Владикавказской горно-пулемётной школе, после направлен в Харьков на учёбу в трёхгодичную партийную школу имени Артёма. С 1930 года на учёбе сначала на рабочем, потом на металлургическом факультетах Харьковского института народного хозяйства (в том же году Харьковский инженерно-экономический институт), не окончил. В 1932 году без отрыва от учёбы работал редактором радиогазеты «Комсомолец Украины». "В то время — 1932—1934 годы — на Украине был страшный голод. На селе вымирали от голода семьями, даже целыми деревнями. Во многих случаях было даже людоедство… Это было просто преступление нашего правительства, но это стыдливо умалчивается…" - П. Е. Шелест . В 1932—1935 годах работал на Мариупольском металлургическом комбинате им. Ильича и одновременно учился на вечернем отделении факультета по горячей обработке металлов Мариупольского металлургического института (инженер-механик). В 1935—1936 годах работал в Харькове в Главморсудснабе. В 1936—1937 годах служба в рядах Красной Армии курсантом 30-го отдельного учебного танкового батальона в Днепропетровске, по сроку выпуска аттестован старшим лейтенантом. В 1937—1940 годах работал на Харьковском заводе «Серп и молот», с 1939 года главным инженером. В 1940 году главный технолог харьковского завода № 75. С 1940 года на партийной работе: секретарь Харьковского горкома партии по оборонной промышленности в 1940—41 годах. С декабря 1941 года заведующий отделом оборонной промышленности Челябинского обкома партии. В 1942—43 годах инструктор Отдела оборонной промышленности Управления кадров ЦК ВКП(б). С августа 1943 года парторг ЦК ВКП(б) Саратовского завода № 306. С августа 1945 года заместитель по авиационной промышленности секретаря Саратовского обкома партии. С августа 1946 года парторг ЦК ВКП(б) Саратовского завода № 292. Некоторое время заочно учился в Высшей партийной школе при ЦК ВКП(б). В 1948—1950 годах директор Ленинградского авиационного завода № 272. В 1950—1954 годах директор Киевского завода № 473. В 1953 году одновременно некоторое время первый заместитель председателя Киевского горсовета. В 1954 году второй секретарь Киевского горкома Компартии Украины. В 1954—1957 годах второй секретарь Киевского обкома КП Украины. После XX съезда КПСС в апреле-декабре возглавлял Комиссию Верховного Совета СССР по реабилитации незаконно репрессированных граждан на территории Киевской и Винницкой областей.
С февраля 1957 года по 1962 год первый секретарь Киевского обкома партии. В августе 1962 года был избран секретарём ЦК КПУ по промышленности (выдвинут Н. С. Хрущёвым и Н. В. Подгорным), а в декабре 1962 г. — Председателем Бюро ЦК КПУ по промышленности и строительству. 2 июля 1963 года по прямому предложению Н. С. Хрущёва был избран первым секретарём ЦК КПУ. Под влиянием Н. В. Подгорного и Л. И. Брежнева активно участвовал в смещении Н. С. Хрущёва, на расширенном Президиуме ЦК КПСС в 1964 году первым выступил с критикой Н. С. Хрущёва. Как вспоминал сын П. Е. Шелеста Виталий : «Его впоследствии мучило то, что он выступил против Хрущёва, которого считал человеком талантливым и преданным делу. В 1977 году, когда уже ушёл в отставку и Николай Подгорный, они встретились с отцом. "Ошиблись мы, Петро", — говорил Подгорный, на что отец разводил руками, мол, "это же ты мне присоветовал". Перед смертью, в последние недели жизни, он часто вспоминал об этом. Я был возле него в больнице в последние дни и он, уже будучи в бреду, повторял: "Не трогайте Никиту Сергеевича"». Принимал активное участие в организации ввода войск в Чехословакию в 1968 году. Проводил линию на замену чехословацкого руководства более лояльной к Москве группой руководителей. 19 мая 1972 года был снят с должности первого секретаря ЦК КПУ «в связи с переходом на должность заместителя председателя Совета министров СССР». Наиболее весомыми примерами вклада в культуру Украинской ССР при непосредственном участии П. Е. Шелеста являются: Историко-культурный заповедник на Хортице, Музея народной архитектуры и быта Украины в Пирогово, многотомной «Истории городов и сел Украинской ССР», дворец культуры «Україна». П. Е. Шелест лично защищал Николая Винграновского и Ивана Драча от обвинений в национализме, раздавал квартиры из специального резерва Киевского исполкома своим любовницам . Выступал с критикой Е. А. Евтушенко в еврейском национализме. В апреле 1973 года написал заявление об освобождении от работы в связи с уходом на пенсию, был выведен из Политбюро и ЦК. С мая 1973 г. персональный пенсионер союзного значения.
... Читать дальше »
Петр Ефимович Шелест (1908 - 1996) 
